Короткий опис(реферат):
Матвєєнко МС, Гладких ФВ, Чиж МО, Карафуліді ОВ, Козлова ТВ. Ад’юванти для модифікації антиноцицептивної активності диклофенаку натрію (експериментальне дослідження). Актуальні проблеми сучасної медицини. 2026;26(1(93)):137–144. DOI: https://doi.org/10.31718/2077-1096.26.1.137. Режим доступу: https://visnyk-umsa.com.ua/index.php/journal/article/view/1408
Для цитування:
Опіоїд-збережувальні стратегії зумовили перехід до мультимодальної аналгезії, у якій нестероїдні протизапальні засоби відіграють ключову роль завдяки інгібуванню простагландин-опосередкованої периферичної сенситизації та прогнозованому профілю безпеки при короткочасному застосуванні. Мета роботи – визначити ад’ювантний потенціал габапентину, прегабаліну, амітриптиліну гідрохлориду, кетаміну гідрохлориду та дексмедетомідину гідрохлориду щодо модифікації анальгетичної активності диклофенаку натрію у моделі гострого вісцерального болю. Матеріали та методи. Самці білих мишей (n=56; 28–32 г) були рандомізовані у 8 груп (n=7): І група (негативний контроль); ІІ група (опіоїдний еталон); ІІІ група (монотерапія диклофенаком натрію); IV група комбінація диклофенаком натрію з габапентином; V група – комбінація з прегабаліном; VI група – комбінація з амітриптиліну гідрохлоридом; VII група – комбінація з кетаміну гідрохлоридом; VIIІ група – комбінація з дексмедетомідину гідрохлоридом. Використано модель «оцтово-кислих корчів». Результати та їх обговорення. Монотерапія диклофенаком натрію зменшувала кількість «корчів» до 33,1±2,6 (95% ДІ: 28,1–38,2), що відповідало 38,0% зниженню порівняно з контролем (p<0,001). Додавання габапентину, прегабаліну або амітриптиліну гідрохлориду підсилювало ефект (відповідно 27,0±2,5; 25,4±3,2; 25,9±2,6; p<0,001 проти контролю), однак без достовірної переваги над монотерапією (p≈0,09–0,10). Найбільший приріст анальгетичної активності отримано з комбінацією з кетаміну гідрохлориду (21,7±2,1) та дексмедетомідину гідрохлориду (19,1±1,8), що достовірно краще за контроль (p<0,001) і за монотерапію (p≤0,001). Зниження кількості корчів відносно монотерапії становило 34,5% для комбінації диклофенаку натрію з кетаміну гідрохлоридом та 42,2% для комбінації диклофенаку натрію з дексмедетомідину гідрохлоридом, з силою ефекту що наближалась до опіоїдної аналгезії. Висновки. У моделі гострого вісцерального болю комбінації диклофенаку натрію з кетаміну гідрохлоридом або дексмедетомідину гідрохлоридом забезпечують виражений синергізм і статистично значуще підсилюють аналгезію порівняно з монотерапією диклофенаком натрію, тоді як інші ад’юванти демонструють помірний додатковий ефект без достовірної переваги.
