Кардіотоксичний потенціал протипухлинної комбінації доксорубіцину з целекоксибом та можливості його корекції кондиціонованим середовищем мезенхімальних стовбурових клітин (огляд літератури та експериментальне дослідження)

Abstract

Доксорубіцин та целекоксиб здатні викликати тяжке ушкодження серцевого мʼяза шляхом розвитку оксидативного стресу та цитолітичні зміни, що ускладнює лікування та обмежує застосування цих препаратів. Пошук ефективніших кардіопротекторних підходів є важливим, а кондиціоноване середовище мезенхімальних стовбурових клітин розглядається як перспективний біологічний засіб із потенційними кардіопротекторними властивостями.

Мета роботи – теоретично обґрунтувати та експериментально оцінити вплив кондиціонованого середовища мезенхімальних стовбурових клітин у порівнянні з референс-β-блокатором карведилолом на біохімічні маркери цитолізу та оксидативного стресу на моделі комбінованої доксорубіцин/целекоксиб-індукованої кардіоміопатії у щурів.

Матеріали та методи. Дослідження проведено на 28 самцях щурів, розподілених на 4 групи. Модель кардіоміопатії формували шляхом введення доксорубіцину та целекоксибу. Лікування включало введення карведилолу або кондиціонованого середовища мезенхімальних стовбурових клітин у визначені інтервали. На 35 день визначали активність аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, а також рівні альдегідофенілгідразонів і карбоксифенілгідразонів у сироватці крові.

Результати та їх обговорення. На тлі доксорубіцин/целекоксиб-індукованої кардіоміопатії активність аланінамінотрансферази збільшувалася на 233,3%, а аспартатамінотрансферази – на 266,7% відносно інтактних значень. Рівні альдегідофенілгідразонів і карбоксифенілгідразонів підвищувалися на 166,7 та 147,2% відповідно, що підтверджує розвиток інтенсивного оксидативного стресу. Карведилол зменшував активність трансаміназ на 30,0 і 33,3%, а маркери окисної модифікації білків – на 32,0 і 33,7%, однак показники залишалися значно вищими за інтактні. Застосування кондиціонованого середовища мезенхімальних стовбурових клітин забезпечувало зниження аланінамінотрансферази на 55,0% і аспартатамінотрансферази на 59,1%, а рівнів альдегідофенілгідразонів і карбоксифенілгідразонів – на 53,1 і 53,4%, з наближенням до фізіологічних меж. Міжгрупові переваги становили 35,7 та 38,6% для трансаміназ і 31,0 та 29,7% для продуктів окисної модифікації білків, що свідчить про більш виражений захисний ефект.

Висновки. Кондиціоноване середовище мезенхімальних стовбурових клітин продемонструвало суттєво вищу ефективність порівняно з карведилолом у зниженні цитолітичних проявів та оксидативного стресу при доксорубіцин/целекоксиб-індукованій кардіоміопатії, що підкреслює його потенціал як перспективного кардіопротекторного засобу.