Правові засади державного управління епідеміологічним наглядом в Україні

Abstract

Багаторічний аналіз захворюваності на інфекційні хвороби в Україні свідчить про тенденцію до її зниження, проте епідемічна ситуація з інфекційних хвороб в країні залишається нестабільною [1]. За інформацією МОЗ станом на 01.01.2021 р. в Україні зареєстровано 1064479 випадки захворювання на COVID-19, з них 18680 випадків – летальні [1]. За індексом Bloomberg Україна віднесена до країн з низьким рівнем здоров’я населення. Країна перебуває у стані епідемії туберкульозу та СНІДу – успішно контрольованих у цивілізованому світі [1]. Соціальна значущість інфекційних хвороб з одного боку обумовлюється їхньою масовістю (гострі респіраторні інфекції, кір, краснуха, гастроентероколіти різної етіології), а з іншого – високою летальністю та вартістю медичної допомоги (гострі та хронічні вірусні гепатити, ВІЛ/СНІД, туберкульоз). Крім того, низка хвороб особливо актуальна через їхню здатність впливати на перебіг вагітності інфікованих жінок, обумовлюючи виникнення вродженої патології (TORCH-інфекції, лістеріоз, сифіліс, гонококова й ентеровірусна інфекції, грип, краснуха) [2]. Значення державного управління у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя важко переоцінити, адже йдеться про забезпечення умов життєдіяльності всього суспільства, про його безпеку, а, отже, національну безпеку України [1]. Мета дослідження – охарактеризувати сучасні правові засади державного управління епідеміологічним контролем в Україні. Матеріали та методи дослідження. Проведено аналіз результатів сучасних вітчизняних досліджень, присвячених правовим засадам державного управління епідеміологічним контролем в Україні. При аналізі нормативних актів було застосовано контекстний аналіз. Абстрактно-логічний, діалектичний та прогностичний методи було використано для теоретичного узагальнення. Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз законодавчого поля України стосовно таких парадигм, як «епідемічне благополуччя», «санітарно-епідеміологічний нагляд», «безпека» показав, що вони закріплені в низці законів, постанов уряду, наказів та розпоряджень галузевих міністерств [2]. За даними Маркович І.Г. незважаючи на розгалужену мережу діагностичних та науково-дослідницьких лабораторій, в теперішній час в Україні відсутній загальнодержавний перелік мікроорганізмів, не налагоджено систему оповіщення про небезпеку, недостатньо приділяється уваги комплексному вивченню існуючих у країні епідемічних ризиків, зокрема пов’язаних з лабораторними дослідженнями [2]. Для України забезпечення законодавчих засад епідеміологічного контролю за інфекційними хворобами та біобезпеки є особливо актуальним через існування загрози терористичних актів та військових дій [2]. Організація публічного адміністрування у сфері санітарно-епідеміологічного благополуччя населення – це урегульована нормами права діяльність органів публічної адміністрації, спрямування якої – покращувати стан здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини [5]. Публічність державного контролю у сфері охорони здоров’я – це принцип, який можна визначити, як проведення заходів, які лежать в основі державного контролю відкрито, прозоро, з попереднім інформуванням об’єкта контролю про їх здійснення, з проміжним створенням документу про повноваження посадових осіб на здійснення контролю та наступним виданням юридично значущого акту [3]. Національна система охорони здоров’я України побудована на засадах профілактичної медицини, що відповідає сучасним тенденціям пріоритету профілактики захворювань над їх лікуванням. Невід’ємною складовою будь-якої державної системи охорони здоров’я також є забезпечення епідеміологічного благополуччя. Водночас комплексний характер категорії «епідеміологічне благополуччя» обумовлює потребу чіткого окреслення її змісту [6]. Категорія «епідеміологічне благополуччя» не є новою для вітчизняної медико-правової науки. Сьогодні як у сучасних наукових колах, так і у національному законодавстві продовжують превалювати складноутворені категорії «санітарно-епідеміологічне благополуччя населення», «санітарно-епідеміологічний стан», «санітарно-епідемічне благополуччя території» та ін. Натомість, питання правового забезпечення епідеміологічного благополуччя не розглядаються відокремлено, незважаючи на зростаючу актуальність відповідної проблематики [6]. Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України є «головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, забезпечує формування та реалізує державну політику» [6], зокрема у сфері епідеміологічного контролю (п. 1 Положення про МОЗ України, затверджене постановою Кабміну України від 25.03.2015 № 267). Згідно даних [6] нормативно-правовому регулюванню епідеміологічного контролю та нагляду в Україні властиві такі ознаки: - є одним із видів правового регулювання, який характеризується нормативністю; - є міжгалузевим поєднанням норм міжнародного, конституційного, адміністративного та кримінального права; - об’єднує Конституцію України, міжнародні договори, що ратифіковані Верховною Радою України, закони України та підзаконні нормативно-правові акти; - Конституція України як складова нормативно-правового регулювання епідеміологічного контролю та нагляду містить відправні засади епідеміологічного контролю та нагляду в Україні; - міжнародні договори, які є частиною національного законодавства України, як складова нормативно-правового регулювання епідеміологічного контролю та нагляду містять фундаментальні положення, що встановлюють особливості епідеміологічного контролю та нагляду на міжнародному та національному рівнях; - за відсутності титульного нормативно-правового акту їх первинні норми, будучи закріплені на законодавчому рівні, визначають окремі питання змісту та порядку реалізації епідеміологічного контролю та нагляду в Україні; - є основою для встановлення та надання характеристики структурних елементів змісту епідеміологічного контролю та нагляду в Україні; - їх положення не передбачають взаємоузгодженого урегулювання питань здійснення епідеміологічного контролю та нагляду в Україні. У 2021 р. МОЗ України розробило Положення про відділ з інфекційного контролю закладу охорони здоров’я та установи/закладу надання соціальних послуг/соціального захисту населення (Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 03.09.2021 р. №1614) [4]. Документ створює передумови для комплексного поетапного впровадження системи профілактики інфекцій та інфекційного контролю, за яке в закладах охорони здоров’я відповідатиме окремий структурний підрозділ – відділ з інфекційного контролю. Висновки. Удосконалення адміністративно-правового регулювання відносин, що виникають у сфері забезпечення епідеміологічного благополуччя, та перегляд змісту епідеміологічного контролю і нагляду в Україні є актуальною проблемою сучасної системи охорони здоров’я України. Прийняте у 2021 р. Положення про відділ з інфекційного контролю закладу охорони здоров’я та установи/закладу надання соціальних послуг/соціального захисту населення виступає інструментом розбудови системи профілактики інфікування у закладах охорони здоров’я України.

Список використаних джерел 1. Висоцька С. Інституційні засади адміністрування протиепідемічних заходів в умовах сучасної системи охорони здоровʼя України. Науковий вісник: Державне управління. 2021. – № 2 (8). – С. 5–36. DOI: https://doi.org/10.32689/2618-0065-2021-2(8)-5-36 2. Маркович І. Г. Інтегральне оцінювання рушійних сил епідемічного процесу та удосконалення системи його контролю. дис. ... доктора мед. наук: 14.02.02 «Епідеміологія». Київ, 2020. – 392 с. 3. Миронов А. Г. Адміністративно-правове забезпечення державного контролю у сфері охорони здоров'я. дис. ... доктора філософії: 081 «Право». Запоріжжя, 2020. – 188 с. 4. Положення про відділ з інфекційного контролю закладу охорони здоров’я та установи/закладу надання соціальних послуг/соціального захисту населення. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 03.09.2021 р. № 1614. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1323-21#Text 5. Ремінна В. О. Адміністративно-правове регулювання санітарно-епідеміологічного благополуччя населення: сучасний стан та перспективи розвитку. – Херсон, 2021. – 73 с. 6. Хайнацький Є. С. Адміністративно-правове регулювання епідеміологічного контролю та нагляду в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 «Теорія управління. Адміністративне право і процес. Фінансове право. Інформаційне право». Суми, 2021. 234 с.